На прес-конференції в Москві 1976 року Микола Руденко оголосив про створення Української Гельсінської Групи. «Через дві години у вікна його житла під Києвом полетіли шматки цегли і каміння. Так КГБ відсалютував на честь створення УГГ, жартував Руденко», – згадують його друзі.
Разом із Левком Лук’яненком, Олексою Тихим, Мирославом Мариновичем та Миколою Матусевичем він заснував організацію, яка об’єднала український національний рух.
Звісно, радянська система не залишила це без уваги. У 1977 році Руденка і його соратників заарештували й винесли вирок: 7-10 років в’язниці, 5 років у таборах.
Приводом для арешту й заслання у табори стали підкинуті 39 американських доларів.
Руденка арештовували й раніше, у 1975 році, за антирадянську пропаганду, проте його амністували, адже правозахисник служив у радянській армії під час Другої світової війни.
«Якби не пройшов військового, а відтак, окопного загартування – не повернувся б із концтаборів, як не повернулися мої побратими Василь Стус чи Олекса Тихий», – писав він у спогадах.
Чимало правозахисників і дисидентів були родом з Луганщини й Донеччини. Руденко, наприклад, народився у селі Юр’ївка Луганської області 19 грудня 1920 року.
Його дружина, Раїса Руденко, розповідала, що він був надзвичайно добрим чоловіком. Проте доброта не означала слабкість, а радше навпаки – силу відстоювати власну позицію і гідність.
Микола Руденко був не лише правозахисником і дисидентом. У молоді роки він вступив на філологічний факультет університету Шевченка, проте війна завадила йому завершити навчання. Але бажання писати було завжди, і Руденко створив чимало художніх і філософських творів.
Зрештою, після арешту він переїхав до Німеччини, а згодом – до США. Тут він працював в медіа «Свобода» і «Голос Америки» й очолював представництво УГГ за кордоном. За першої можливості, перед здобуттям Україною незалежності, Руденки повернулися в Україну.