Як Україну готують до «мінської» капітуляції

Широкомасштабне розширення війни, яку Росія веде проти України уже восьмий рік, схоже, лише поставлене «на паузу». Попри заяви російських генералів про «повернення військ в місця постійної дислокації» ні генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, ні міністр оборони Великобританії Бен Воллес не вважають деескалацію реальною, і тому «нічого не закінчилось».

І це справді так. Оскільки «маневри» Путіна (в прямому і переносному значенні) проти України відбуватимуться й надалі. Останній пік напруження виявив істинних друзів і недругів України, першочергові цілі Кремля і здатність до опору українського суспільства.

Першочергова ціль Путіна – реалізувати Мінські угоди з особливим статусом Донбасу. А точніше – фактично приєднати Україну до ОРДЛО. Що і підтвердив Путін своєю реакцією на звернення Держдуми РФ про визнання так званих «республік»: Росія повинна передусім виходити з «не до кінця реалізованих можливостей з виконання Мінських домовленостей». І навіть відмова України від членства в НАТО для Кремля могла б бути лише «кроком», який би сприяв формулюванню більш значущої відповіді на російські занепокоєння.

Всупереч власним заявам про непорушність українських кордонів і суверенітету, і президент Франції Еммануель Макрон, і канцлер Німеччини Олаф Шольц наполягають на виконанні Мінських домовленостей. Хоча всім учасникам переговорів очевидно, що реалізація цих угод – це втрата суверенітету через особливий статус Донбасу, а згодом – і втрата українських територій. У російському варіанті додається створення «єдиної союзної держави» і «лукашенізація» України.

Закликаючи до реалізації угод, керівники низки країн ЄС нехтують цінностями і принципами об’єднаної Європи. І рівень такого нехтування, схоже, залежить від рівня інтегрованості з російською економікою та успішною роботою проросійських агентів впливу в конкретній країні.

Найбільше насторожує імовірний режим сприяння планам реалізації угод з боку української влади. Після зустрічі радників «нормандської четвірки» Єрмак заявив, що «є мінські домовленості, і їх треба виконувати», а в ТКГ розглядатимуться проєкти законів з реалізації Мінських угод.

Посол України у Великобританії Вадим Пристайко в поясненні свого пасажу про імовірну відмову від курсу України в НАТО, висловлюється прямо: «Ми готові на компроміси, але вони не лежать у сфері НАТО, а в мінських домовленостях». Тобто курс до НАТО закріплений в Конституції України, тож капітулювати можна іншим способом – через виконання «Мінська»? Для дипломата має бути очевидним: виконання угод фактично унеможливлює членство України в НАТО.

Канцлер Німеччини Шольц категорично заявив, що «не доведеться займатись темою розширення НАТО» допоки він і Путін при владі. Він також стверджує: Зеленський йому «твердо» пообіцяв швидке обговорення в рамках ТКГ законопроєктів щодо статусу Донбасу, зміни Конституції та підготовки виборів. 

Однак тут є велике «але». Сучасні «лідери» мають манеру ототожнювати себе з усією країною і навіть цілим світом. Це, як показує досвід Януковича, небезпечна ілюзія. Кремль не наважується на широкоформатну війну не стільки через слабкі потуги влади в Україні (досить згадати сумні історії про формування та забезпечення ЗСУ і тероборони), скільки через опір російській експансії з боку українського війська та громадянського суспільства. І спротиву українців «повзучій капітуляції» влади.

Лише страх перед імовірними наслідками утримує адептів міфічного «миру» та агентів Кремля від підписання капітуляційних угод. Тому рішуча позиція українських громадян є запорукою нашої свободи й успішності України. Як це було при виході з СРСР, під час військового путчу ГКЧП, на двох Майданах і зараз, під час війни з Росією.

Коментарі: 0

Залишити відповідь