«По кому подзвін» або 100 днів за Зеленським

Блог Олега Павлишина

100 днів з моменту інавгурації Зеленського минули майже ідеально для новообраного президента. Команда Зе на хвилі популярності провела вибори до Верховної Ради і перемогла з рекордним для України (за кількістю депутатів від партії Слуга народу) результатом, отримавши монобільшість в парламенті.

Гаслом парламентської виборчої кампанії стало «Зробимо їх ще раз». Ну, ми розуміємо – зробили раз, зробимо «єщьо раз, і єщьо много-много раз». Паралельно з «ними», тобто колишнім владним бомондом, президент Зеленський «зробив» Конституцію України при достроковому розпуску Верховної Ради і закони України при призначенні на посаду голови тоді ще Адміністрації Президента люстрованого Андрія Богдана та заступника керівника СБУ Сергія Шефіра.  

На фоні переможної ейфорії та «мрій про краще майбутнє» обурення певної частини громадян обмежилось інтернетом та виступами в уже опозиційних ЗМІ.

При цьому характерною була угода про проведення дострокових виборів «за замовчуванням» між основними політичними гравцями – Слугою народу і «Європейською солідарністю», Батьківщиною та іншими партіями. Винятком став Народний фронт, депутати якого зробили подання до Конституційного Суду щодо неконституційності дострокових виборів. Все просто – Слуга народу сподівався набрати максимум голосів, інші політсили боялись втратити навіть ті голоси, які отримали на виборах президента, а Народному фронту з 1% рейтингу втрачати було нічого.

Чим ще потішила нас нова влада?

Судді почали частіше хворіти і заходити в гості до президента

Наш найгуманніший Конституційний Суд в найгіршому стилі минулого підготував «соломонове» рішення, яке проведення дострокових виборів не заборонило. Визначення найгуманніший вжито недарма – ще одним рішенням Конституційний Суд дозволив випускати під домашній арешт чи заставу звинувачених у державній зраді чи терористичних діях. Найвищий ступінь гуманізму, особливо в часи війни. За цією логікою, права затриманих ставляться вище за права більшості громадян держави чи жертв або потенційних жертв терористів. Дивне розуміння справедливості й верховенства права. 

За Зеленського так званий «гуманізм» зашкалює. Якщо за минулого президента колишні регіонали легалізовувались частинами, то за нового «повертаються всі». За винятком, мабуть, «легітимного» Януковича – бо, боронь Боже, ще прийде до Офісу Президента з виконавчою службою займати своє «законне» місце згідно з рішенням якогось районного суду.  

Суддівські рішення та судова система, схоже, стане «палочкою-виручалочкою» для нової влади. Саме на суди та їхні рішення покладаються і покликаються президент і його наближені. Суд надає строкову знижку на електроенергію підприємствам Коломойського. Баришівський районний суд ухвалює неправосудне рішення, яке вигідне авіакомпанії того самого Коломойського. Апофеозом стала історія з Окружним адміністративним судом міста Києва, який прийняв низку скандальних рішень: заборонив Майдан і дозволив його розігнати, скасував перейменування УПЦ Московського патріархату, скасував націоналізацію Приватбанку тощо.

Судді цього суду (34 особи) масово начебто захворіли і не з’явились на обов’язкове кваліфікаційне оцінювання. Однак шоу цим не завершилось. Перед розглядом Вищою радою правосуддя (ВРП) питання про відсторонення  суддів Окружного адміністративного суду Києва Павла Вовка (голова суду) й Ігоря Погрібніченка Офіс президента України відвідали два члени ВРП, які чомусь виявились доповідачами по цій справі. За дивним збігом обставин, через шість днів, 20 серпня ВРП відмовилася відсторонити суддів Вовка та Погрібніченка від здійснення правосуддя. На посаду голови суду Вовку допомагали влаштуватись Сергій Ківалов і Андрій Портнов.

Нова поліція виявилася старою

Не найкраща ситуація з правоохоронними органами. Поліція під керівництвом Авакова – і цим сказано все. «Героїзм» Авакова під час президентських виборів щодо протидії підкупу виборців – відповідь на дії СБУ.

Генпрокуратура в особі Луценка готова «підставити плече» новому президенту: генпрокурор, заради якого Порошенко наполягав змінити Конституцію і який обіцяв піти з посади, висловив намір «допомагати» новообраному Президенту. І допомога від ГПУ прийшла. Правда, від заступника генпрокурора Сергія Кізя. Він попросив Канаду зняти санкції х екс-заступника голови АП Андрія Портнова.

Слідство ведуть для Зеленського

Державне бюро розслідувань починає справи на догоду Президента. Яскраві приклади – підприємство «АрселорМіттал Кривий ріг» і Волинська митниця. Начебто і правильно, але чому саме там? Чи не тому, що Зеленський з Кривого Рогу, а Волинську митницю він публічно «розпікав»?  

Жоден Президент України не провів таких життєво необхідних для суспільства судової реформи та реформи правоохоронних органів. Богдан публічно постійно щось нашіптує на вухо Зеленському, тож і цей президент, схоже, не збереться. Ні з політичною волею, ні з силами. Про дух промовчимо. Та й вигідніше мати «ручну» судову владу і правоохоронні органи. Правда, до пори до часу.

То що ж в сухому залишку ста днів?

Очевидно, моновлада. Однак чия? Зеленського, Богдана, Коломойського, Разумкова, Шефіра, Гончарука, Авакова, Стефанчука? Що робитимуть досить різні за поглядами люди у начебто «моновладі»? Найімовірніше, кожен своє. Бо «моно» залежить від стратегічного бачення першої особи, а особа ця, схоже, і сама не очікувала, що стане першою і тому такого бачення не має.

Тенденції правових реформ – сумніше не буває.

Обіцянки

Найоптимістичніше виглядає «Держава в смартфоні» –  надання електронних послуг населенню. Тут можливе пришвидшення, хоча така робота проводилась і раніше.

В економіці продовжується стара практика «смотрящих» і дерибану. Ріст економіки зумовлений не тим, що стали «менше красти», а індексацією пенсій, надходженням грошей на виборах та позитивними настроями споживачів.

Планована приватизація, насамперед, землі в умовах корупції та нереформованих суддівської системи і системи правоохоронних та реєстраційних органів викликає серйозну стурбованість. Майстри піару не розуміють значення землі і земельного ринку ні для держави, ні для українців. Обіцянка провести земельну реформу в 2019 році і відкрити ринок землі в 2020 – авантюра державного масштабу з непередбачуваними наслідками. Цей останній загальнодержавний ресурс не наважились (хоча й висловлювали наміри) «роздеребанити» жоден з попередніх президентів, навіть Янукович.

Новини з майбутнього новообраної Верховної Ради здебільшого не надто обнадійливі. Обіцяне зняття недоторканності, з одного боку, виконує вимогу виборців, з іншого – найбільш вигідне команді Зе, бо дозволить тримати «в шорах» депутатів від Слуги народу з допомогою тих самих правоохоронних органів і судів, якими влада керує. Комітет зі свободи слова віддали ОПЗЖ (має очолити Шуфрич), а соратник Медведчука практично володіє кількома телеканалами в Україні. Так що російська пропаганда нам забезпечена.

Можливо, нова влада показала свою нову якість, якщо уже не показує нову якість політики? Як доводять 100 днів, на велосипедах ми не їздимо, кортежі далі створюють «корки». За нагоди чиновники не проти відвідати Ніагарський водоспад за кошт державної казни.

Проте найбільш показовою є зневага до громадян.  Голова Офісу зневажливо дозволяє собі висловлюватись про журналістів, а згодом публікує пост у просто принизливій для громадян тональності щодо свого перебування в Сент-Тропе на яхті в День Незалежності України. До того ж, Богдану вистачило цинізму додати до свого поста світлину з Пісків, де він позує зі зброєю. А в цей час у Києві відбувався багатотисячний Марш справжніх захисників України.

Поїдання шаурми, купання в фонтані і відвідування пляжу, звичайно, добре для «свого» виборця. Он Путін і в хокей грає, і зі стерхами літає. Але Україна – не Росія, це зрозумів і Кучма, якого називають «батьком» української олігархії. І не посмів іти на третій термін, хоча, мабуть, хотів.

То за що дякувати Зеленському в ці 100 днів? За психологічне роззброєння громадян стосовно агресора? За нездатність в промові на День Незалежності напряму назвати цього агресора? Треба дякувати за те, що 100 днів мобілізовував громадян і вищим виявом цієї мобілізації став Марш захисників України. 

Республіканці, як і всі відповідальні громадяни усвідомлюють імовірну шкоду від внутрішньодержавної кризи в умовах зовнішньої агресії. Але «злити» Україну під приводом миру за будь-яку ціну громадянське суспільство не дозволить.

У Зеленського ще є час для найважчої в житті перемоги – над самим собою, і можливість стати справжнім Президентом, гарантом незалежної держави, Конституції та української України. Інакше вислів «по кому подзвін» перетвориться на дуже неприємну реальність для влади. Цей шлях ми уже проходили.  

Коментарі: 0

Залишити відповідь