Майбутня Україна: частина Російської Імперії чи сильна та незалежна держава?

Історію не перепишеш, і ми, українці, маємо з повагою ставитися до минулого своєї нації. Якщо вирвати з історії бодай якусь сторінку, навряд чи ми отримаємо те, що маємо сьогодні. Адже саме такими подіями – переважно сумними – було викладено, немов цеглинками, шлях до незалежності. І головне тепер – не йти тим самим шляхом у протилежному напрямку. Повернення України до складу Росії – це і є для нас той фатальний поворот назад. А для Путіна – важливий крок до виконання місії, яку він, уявивши себе великим стратегом, сам на себе поклав, – відродження Російської Імперії. Без приєднання України ця місія нездійсненна. І справа не тільки і не стільки в території, природних ресурсах та економічному потенціалі, як у людях. Ось що є найбільшою цінністю України для Росії. Карамзін колись казав: “Поскреби росіянина – знайдеш Татарина”. Минуло півтора століття, і сьогодні, поскрібши московита, можна побачити українця. Саме людський потенціал дозволяв Росії бути імперією, і саме через це Путін ніколи не залишить Україну в спокої.

Пригадалося Бісмаркове твердження: “Договір із Росією не вартий паперу, на якому він написаний”. І в цьому із “залізним канцлером” не посперечаєшся: Російській Федерації, в якій би ролі вона не виступала – ворога чи союзника – довіряти не можна. Що б не говорив їхній Президент, які б маски не одягав, він зробить усе можливе, аби всмоктати Україну в Російську Імперію. І політика Путіна у відношенні Донбасу – а саме видача паспортів спочатку для жителів ДНР та ЛНР, а потім і всіх Донецької та Луганської областей – це “перші дзвіночки”. А точніше – виважені, продумані кроки за відомим принципом “батога та пряника” від Макіавеллі. Більш дієвого методу впливу ще не винайшли. Ніщо так не стимулює віслюка рухатись уперед, як морквинка, що маячить перед його носом. Якщо ж рух уповільнився або припинився, час застосувати батіг. Такі нехитрі маневри проробляє Путін із Україною, а хто в цій ситуації виступає віслюком, здогадатися неважко. Президент Зеленський не надто спокушається “морквинкою”, тож видача паспортів жителям Донбасу – це і є той батіг, яким Путін підстьобує його до таких званих “компромісів”, а фактично – до здачі національних інтересів України. Ті, хто вважає, що з Путіним можна знайти компроміси, глибоко помиляються. Компромісу між чорним і білим бути не може: або Україна перетвориться на частину Російської Імперії, або стане сильною та успішною державою. 

Спокуса піти за “морквинкою” підсилюється для Зеленського ще й тим, що сам факт продовження війни суттєво дискредитує його як Президента і загрожує електоральними втратами. Адже за часи правління Порошенка серед народу було поширено думку, нібито війна триває, тому що Президент на ній заробляє. Тепер Порошенко не при владі, але воєнні дії не припиняються. Тож, за цією логікою, заробляє тепер Зеленський? Однак, піти на ілюзорні “компроміси” – це єдиний вихід. Ефективне вирішення ситуації має поєднувати роботу у двох напрямках.

Перший напрям – це залучення допомоги Заходу. Перш за все, необхідно активувати ОБСЄ та Раду Європи у частині не сприйняття політичних рішень нашого головного ворога Путіна. Це не той випадок, коли доречно ділити на “свій-чужий” – потрібно, щоб активно долучилося Міністерство закордонних справ, а також офіс Президента і всі компетентні органи. 

Другий напрям – удосконалення українського законодавства в частині заборони подвійного громадянства із відповідними правовими наслідками. Наразі останніх немає, і тому закон, яким забороняється мати два паспорти, має лише декларативний характер. Через цю прогалину у правовій системі навіть кандидата в депутати ВР, який має українсько-ізраїльське громадянство, з виборів не зняли.  Дуже сподіваюсь, що влада приділить увагу обом напрямкам. Що стосується роботи на західнополітичному фронті, то останні події вселяють великі надії. Зокрема, минулого четверга до Києва прибула делегація США на чолі зі спеціальним представником Державного департаменту Сполучених Штатів з питань України Куртом Волкером. Наші західні друзі відвідали район проведення операції Об’єднаних сил, здійснили брифінг Командувача ОС щодо поточної безпекової ситуації, зробили візит до  Станиці Луганської, поспілкувалися з місцевим населенням. Все це означає, що США бачать перспективи у подальшому партнерстві та продовжують допомагати нам, зокрема в частині вирішення воєнного конфлікту на Донбасі.