Інтерв’ю Лідера політичної партії «Республіканська платформа» Павла Жебрівського про актуальні питання порядку денного України.

– Вибори відбулися, далі справа за формуванням коаліції та, відповідно, уряду. Павле Івановичу, як Ви можете прокоментувати те, що відбулося?

За результатами виборів «Слуга народу» отримала 254 депутатські мандати. Фактично, це дозволяє Зеленському створити самостійний уряд – такої можливості ще не мала жодна політична сила. Для порівняння, за часи незалежної України максимальна кількість депутатів від однієї фракції у Верховній Раді становила 186 – це були представники партії “Регіони”. Чому сьогодні сталося те, що сталося? Є три основних причини.

По-перше, кожна наступна влада є породженням попередньої. І в основі підтримки народом Зеленського та його “лейби” (я не можу назвати це партією) лежить несприйняття багатьох дій минулого Президента.

Друга причина – це активна політична агітація в рамках гібридної війни Росії проти України. Росіянам разом із “п’ятою колоною” в Україні вдалося нав’язати українському суспільству думку, що головний ворог знаходиться не у Кремлі, а в Києві. Я не стверджую, що попередня влада була святою. З боку Порошенка було достатньо помилок, промахів і недоречностей. Але поряд із тим відбувалися й позитивні зрушення, які, власне і зберегли Україну як незалежну державу. Тільки їх чомусь не всі здатні та не всі хочуть помічати.

Звідси випливає третя причина такого результату виборів – низький рівень критичного мислення у населення. Багатьом хочеться дива: щоб прокинувся – і все було добре. Українці поклали сподівання на людину, в якій побачили голобородька і такого собі “свого хлопця” з рідного села. І проголосували не за кращого, а за собі подібного.

Ось такими є засади рішення виборців. Але все ж таки ключова складова – це попередня влада. Частково відповідальність лежить  і на мені, оскільки я три роки працював керівником ВЦА на Донеччині.

– Щодо відсутності критичного мислення… Як Ви вважаєте, що є причинами?

– Воно не відсутнє – воно є, просто на низькому рівні. Взагалі-то вважається, що в будь-якому суспільстві є 2% людей, які спроможні критично мислити, 5% людей, які вважають, що спроможні критично мислити, та решта – хто посилається на ті 7% і, власне, задає темп політичного життя в Україні. Хочу сказати, що багато людей, причому досить активних, виїхало на заробітки за кордон. І серед них чимало людей, які спроможні критично мислити, і людей, які вважають, що спроможні критично мислити. І через це зменшився відсоток свідомого населення.

Друга причина – знову ж таки, маніпуляція Росії суспільною свідомістю нашої держави та відсутність активної протидії гібридній війні російського агресора проти України.

– Ви казали про позитивні зміни в Україні, які відбулися за роки президентства Петра Порошенка. Що Ви мали на увазі?

По-перше, це формування антипутінських коаліцій у світі. Це санкції проти російського агресора. Це залучення допомоги наших західних партнерів – як фінансової, так і політичної. По-друге, це формування армії. Не скажу, що вона насправді є “суперовою” – до мрії ще далеко… Але, безперечно, вона вже зовсім не така, якою була у 2014 році – до початку російської агресії проти України.

По-третє, було запущено та певною мірою реалізовано безліч інфраструктурних проектів по всій Україні. Якщо говорити про Донеччину, то в деяких напрямках за три роки було зроблено більше, ніж за 25 попередніх. Це стосується і освіти, і екології, і спорту, і молодіжної політики… Лише за 2017 рік було створено понад 80 молодіжних центрів! Відбулися значні зрушення у сфері забезпечення соціальним житлом дітей-сиріт: у деяких населених пунктах житло отримали всі випускники дитячих будинків.

– Це Ви про Донеччину зараз?

– Так, але і в інших регіонах багато чого було зроблено. Взяти хоча б ті ж дороги. Коли я у 2014 році їхав на фронт із Харькова у Дебальцеве, то шлях від Ізюма до поворота на Слов’янськ тривав 2,5 – 3 години, а зараз цю відстань можна подолати за годину десять – годину п’ятнадцять. Дороги ремонтувалися по всій Україні.

Тож були і позитивні речі, окрім тих негативних, про які без кінця говорили. Це я веду до того, що критика має бути збалансованою. Я не заперечую того, що влада пропустила важливий удар, показавши себе неспроможною протиставити росіянам свою інформаційну політику.

– Павле Івановичу, які Ваші очікування з приводу подальшого розвитку політичних подій? Хто може створити коаліції?

Маємо два можливі варіанти. Перший – це, як я вже казав, монокоаліція з уряду партії Зеленського. Другий варіант – спроба розділити відповідальність. У такому разі найбільш імовірною є коаліція “слуг народу” з партією “Голос”.

Є такий постулат: влада голосує – опозиція галасує. І через це у країні, в якій немає війни і є розвиток суспільства, для опозиції що гірші кроки робить уряд, то краще. Адже це для неї є реальним шансом змінити владу. Оскільки в нас триває війна, то, зрозуміло, хочеться не просто “галасувати”, а дійсно сприяти змінам на краще. Монокоаліція – це щось наближене до диктатури. Через це другий варіант – коаліція хоча б із двох фракцій – був би кращим для України. Адже це бодай якийсь запобіжник авторитаризму.

– Який із цих двох варіантів, на Вашу думку, є найбільш імовірним?

– Оскільки головними провайдерами політичної (в лапках) партії “Голос” є Пінчук і Сорос, я би сказав, що монокоаліція та коаліція на двох мають рівні шанси. У цьому плані найгірше бабці…кхм… Тимошенко. Так хотілося стати прем’єром, але вже не стане. І, оскільки і Зеленський, і Вакарчук заявили, що очолюють рух змін, то в це ложе аж ніяк не вкладається “Батьківщина”… Взагалі, я би дав найменше шансів коаліції на трьох. Зрозуміло, що з Порошенко коаліція неможлива. І з Медведчуком через побоювання активного протистояння в суспільстві офіційної коаліції також не буде.

Незалежно від того, монокоаліція буде чи коаліція на двох, Зеленський має чітко розуміти: в будь-якому випадку перший конверт він уже відкрив…

– Що Ви маєте на увазі?

– Є така притча. Коли приходиш до влади, попередник залишає тобі три конверти. Як справи йдуть погано, ти маєш відкрити один із них. У першому написано: “Критикуй попередників”. У другому конверті написано: “Обіцяй”. У третьому конверті написано: “Готуй три конверти”. Тепер, коли Зеленського офіційно обрано Президентом із результатом 73%, коли він має більшість у Парламенті та спроможний сам зробити уряд, – тільки критикувати вже не вийде. Потрібно, як мінімум, обіцяти. Але дуже хотілося б, – оскільки я живу в цій країні, оскільки тут живуть мої діти, – щоб зрушення були на краще.

– До речі, про зрушення. Які перші кроки має зробити новостворена більшість у Верховній Раді, і які закони є першими на черзі?

Одним із ключовим і для уряду, і для бюджетного комітету є фінансове питання. Ситуація в економіці надскладна, і, хоча багато хто з чинного уряду говорив про те, як усе класно, проблем насправді більше, ніж достатньо. Тож підготовка бюджету на наступний рік і фінансової конституції наступного року – це найважливіші завдання. Це перше…

Зрозуміло, що Зеленський і його команда, вкусивши крові та побачивши результат, спробують призначити дострокові вибори до органів місцевого самоврядування десь на кінець листопада. Такий тренд є і, я вважаю, що над цим також працюватимуть.

– А що стосовно законів?

– Ой… Нехай вони в першу чергу приймуть бюджет. Якщо вони приймуть бюджет – збалансований, серйозний, який забезпечить реформування хоча б однієї галузі економіки України, – то, в принципі, задачу мінімум до кінця року цей уряд виконає.

Мабуть, буде прийнято рішення щодо процедури імпічменту, адже питання так і залишилося відкритим. Не виключаю намагань внесення змін до закону про люстрацію, а саме – поширення люстрації на людей, які працювали у період із 2014 по 2019 рік. Не виключаю також намагань внести зміни до закону про мову: ключові питання – обов’язок адміністрації громадських закладів спілкуватися українською мовою, викладання у школах українською мовою… Принаймні, я знаю, що в надрах команди Зеленського є такі настрої. Але це дуже дражливе питання і, якщо за нього візьмуться, то проблеми чекатимуть і на цього Президента, і на цю більшість, і на цей Кабмін.

– Перед виборами результати досліджень показували, що український народ бачить прем’єр-міністром Юрія Бойка, Юлію Тимошенко, Гройсмана… Хто, на Вашу думку, може очолити уряд?

– Я не гадаю на кавовій гущі, але можу сказати напевне, що призначити прем᾿єр-міністром намагатимуться того, хто не матиме політичних амбіцій. Чому при Януковичі завжди був прем᾿єром Азаров? Тому що цей чоловік ніколи навіть і не цілив у крісло Президента.

Сказати, що це лише мінус, я не можу. Тут є свої плюси і свої позитивні прецеденти. Пригадати навіть Бальцеровича, якого поляки досі недолюблюють, не кажучи вже про час, коли він проводив реформи… Але оце “польське диво” заклали якраз реформи Лєшика Бальцеровича. Інший приклад – реформи Грузії, які прямо пов᾿язують із Саакашвілі, хоча, фактично, їх ідеологом і провайдером був Каха Бендукідзе, чия діяльність, власне, і сприяла активному розвитку економіки Грузії.

Тобто, таких людей – “а-ля Лєшик Бальцерович”, “а-ля Каха Бендукідзе” – і шукатимуть, на мою думку, ті, хто разом із Зеленським керує країною.

– До старту парламентських виборів у ЗМІ писали, що Ви  балатуватиметеся разом зі своєю партією “Республіканська платформа”, але після закінчення реєстрації серед учасників не побачили ні партії, ані Вас. Чому Ви вирішили не брати участь у виборах?

– Участь у виборах не брав із кількох причин. По-перше, я вважаю, що рішення про дострокові вибори мало політичну ознаку, і жодного натяку на юридичну чистоту вони не мали. Це був виключно політичний хід. Правових підстав для проведення дострокових виборів не було. По-друге, моя команда готувалася до строкових виборів у жовтні. І, якби вони відбулися згідно закону, ми б узяли участь. І, наостанок, у суспільстві сьогодні панують трохи інші настрої. Гегель у своєму трактаті “Філософія історії” написав, що кожен народ заслуговує на свого правителя. І, власне, сьогодні український народ заслуговує на отаке своє керівництво. Як казав Іван Степанович Плющ, “нельзя впихнуть невпихуемое”. У людей є такі вподобання, і вони мають право на таке рішення… Я вважаю, що маятник популізму та сподівань дива досягнув свого апогею. І, як там у романі “Майстер і Маргарита”?.. “Аннушка розлила олію”. На мою думку, олію вже розлито, і через це маятник хитнеться в бік компетентності, не шароварного, а справжнього патріотизму, розуміння… І, власне, тоді потрібно починати виборчу кампанію. Поки маятник ще он там, трамваю їхати рано.

Інтерв᾿ю підготувала Міла Позняковська