Український патерналізм – чи добре це для економіки держави?



Український патерналізм – чи добре це для економіки держави?

Сьогодні в українському державному управлінні, як і багато років тому, простежуються принцип патерналізму, тобто опікунського ставлення держави до своїх громадян. Пошук джерел фінансування соціальних програм є одним із найбільш наболілих питань для громадян України:

✔ 81% українців вважають, що потрібно «розширювати соціальну допомогу та пільги різним категоріям населення».

✔ Президент прийняв рішення не проводити парад до Дня Незалежності, щоб роздати гроші населенню.

Робиться все для того, щоб громадяни мали можливість отримати якісь додаткові гроші або послуги.

Мешканці міст і сіл усіх регіонів бажають, щоб держава надавала їм більше пільг та послуг, а представники держави – від Президента до голови ОТГ – бажають це зробити, але… не вистачає грошей. Спробуємо з’ясувати причини та поміркувати, що можливо зробити.

Фінансування соціальних програм відбувається в нашій країні на основі програмно-цільового підходу (ПЦП). Як свідчить аналіз реалізації ПЦП за останні роки, головною причиною недосягнення запланованих результатів є критичне недофінансування. На впровадження програм зазвичай виділяється не більше третини від необхідної суми. Це призводить до перенесення термінів реалізації проектів, втрати деякими з них актуальності та пріоритетності, а також до відсутності чіткого механізму контролю та, зрештою, закономірного невиконання. Суспільство розпорошує економічні ресурси, безцільно витрачає й ті малі кошти, які в умовах жорсткого грошового голоду держава знаходить можливість спрямовувати на реалізацію цільових програм.

В сучасних українських реаліях доцільно зробити перехід від бюджетно-орієнтованих програм до програм, у яких має зростати частка коштів із інших джерел.

Є чимало прикладів інших країн, які пропонують широкий спектр підходів до залучення ресурсів для вирішення соціальних проблем населення. В першу чергу – використання національних механізмів фінансування через податкову та фіскальну політику. У багатьох країнах існують так звані «Фіскальні преференції в 1%». Система одновідсоткових преференцій є державно-приватним партнерством, за якого індивід може асигнувати або внести до одного відсотку своєї суми податку на підтримку конкретної неприбуткової організації або соціально важливого проекту. Преференції здійснюються у формі зниження ставок податків і митних зборів, звільнення від здійснення платежів, надання вигідних кредитів. Вони можуть бути встановлені у вигляді інвестиційного податкового кредиту і цільової податкової пільги для фінансування інвестиційних і інноваційних витрат.

Наприклад, «закон одного відсотку» в Угорщині створює спеціальний механізм, згідно якого будь-який платник податків може:

 Направити 1% свого сплачуваного податку за своїм вибором на користь будь-якої правочинної громадської або бюджетної організації.

Направити інший 1% церкві або структурі, яка належить до однієї з чотирьох категорій (щороку по-різному):  асоціацій; фондів; НГО; державних інституцій, таких як музеї, бібліотеки тощо.

У різних країнах «закони одного відсотку» відрізняються системами вирахування з податкової бази податкових субсидій тощо. В цілому ж система «одного відсотку» є формою податкової субсидії, яка виступає додатковим джерелом фінансування важливих соціальних проектів.

Одним із найдієвіших інструментів фінансової підтримки соціальних програм та проектів у світовій практиці є акцизні податки – точніше, та їхня частина, що надійшла до бюджету та направляється державою згідно з цільовим призначенням на реалізацію державних завдань у сфері соціальної політики. Підвищення податкових ставок на тютюн, алкогольні напої, ювелірні вироби, деякі види автомобілів «люкс-класу» та приватних літаків, та правильне цільове розподілення податкових надходжень може принести реальні зміни та чималі фінансові вливання у реалізацію дитячих та молодіжних проектів.

Це лише короткий огляд – існують й інші форми фінансової підтримки соціальних проектів та програм. Проблему “клаптикової ковдри” українського бюджету необхідно вирішувати на державному рівні, чітко визначивши джерела надходження та механізм розподілу коштів на соціальні потреби населення.

Автор: Павло Жебрівський



Коментарі: 0

Залишити відповідь