Блог Олександра Палія

На мій поляд, варто дозволити приватну власність на землю дрібними наділами для фізичних осіб-українців за таким принципом: 

ЩО ПРОПОНУЄ УРЯД? 

Дозволити концентрацію землі в одних руках у розмірі 15% аграрних земель області або 0,5% території України. В реальних цифрах це приблизно 200 тисяч гектарів. Враховуючи, що паралельно Зеленський своїм законопроектом пропонує повністю декриміналізувати створення фіктивних фірм, це означатиме, що ніяких обмежень для концетрації земель в руках одного або кількох угруповань не буде. В урядовому проекті для оренди ніяких обмежень взагалі не передбачено. Крім того, залишені можливості володіння землею іноземцями через українські юридичні особи. 

На моє переконання, такий підхід Зеленського до земельної реформи швидко призведе до монополізації ринку велетенськими латифундіями, зокрема й контрольованими іноземцями, спекуляції землею, занепаду дрібних і середніх аграрних підприємств, занепаду сільських населених пунктів, і, зрештою, стимулюватиме знелюднення українських земель. 

ЩО ПРОПОНУЄМО МИ? 

– Передбачення запровадження власності на землю тільки для таких категорій громадян:
• громадян України (тобто пряма заборона володіти землею іноземцям та юридичним особам); 
• що володіють не більше 300 га землі;
• що постійно мешкають на землі (принаймні протягом 300 діб на рік не далі, ніж 20 км від своєї найбільшої земельної ділянки); 
• що зобов’язалися особисто брати участь протягом 10 років у веденні господарства на своїй землі.
– У разі порушення цих правил земельні ділянки конфіскуються і переходять у державну власність. Важливо передбачити, що одна і та сама земельна ділянка чи її частина з метою уникнення спекуляції не може бути продана частіше, ніж 1 раз на 3 роки.  
– Заборона будь-якій одній фізичній чи юридичній особі орендувати більш ніж 10% земель сільськогосподарського призначення району та мати орендовані землі більш ніж у 10 районах. Це приблизно 80-100 000 гектарів (при тому, що в країні вже існують фірми, що мають у своєму розпорядженні понад 300 000 гектарів, тобто має відбутися їхнє примусове дроблення, коли протягом року вони зможуть продати права оренди на надлишкові земельні ресурси). Задля залучення іноземних інвесторів – дозвіл оренди для юридичних осіб, серед засновників яких можуть бути й іноземці.
– Запроваджено виключно аукціонний розподіл державних земель сільськогосподарського призначення.
– Засоби консолідації земель виключно добровільні.

Ухвалення такого законопроекту буде сприяти бурхливому розвитку аграрного сектору в Україні в інтересах більшості населення, посилить позиції України у світовому розподілі праці. 

Такий проект призведе до використання гігантського земельного потенціалу країни для її модернізації, демографічного відродження країни, уникнення спекуляції землею та непродуктивного визискування ресурсів із сільськогосподарського бізнесу, спрощення виробникам завоювання зовнішніх ринків, перетворення більшої частини селян допенсійного віку не на маргіналів, а на власників, здатних платити податки і зміцнювати державу. 

Реалізація цього законопроекту не передбачає матеріальних витрат держави, а навпаки надасть державному бюджетові значні кошти, завдяки наповненню бюджету через некорупційний аукціонний продаж земель за реальною вартістю, розвиток аграрного бізнесу та зміцнення податкової бази. 

Україна потребує такої організації аграрного бізнесу, яке б дало можливість використовувати переваги як великого і середнього бізнесу, так і сприяло заснуванню й конкурентоздатності великої кількості дрібних господарств, що створювало б конкурентне середовище та підвищувало ефективність галузі. 

Земля – надзвичайно важливий для України засіб, який допоможе знайти їй гідне місце у світовому розподілі праці. Необхідне вироблення довгострокового вирішення земельного питання в Україні в інтересах країни і більшості сільського населення, що нині становить майже 13 млн осіб. Світова «харчова криза» дає Україні з її 25-30% чорноземів колосальний шанс гідно інтегруватися у світовий розподіл праці.  

Крім того, латифундизм є обмежено ефективним. Він становить пряму загрозу депопуляції сільських територій. 

У той же час, демонополізація аграрного бізнесу не має означати знищення природних конкурентних переваг великого аграрного бізнесу. Адже в сучасному світі найбільш економічно ефективні не стільки великі виробники, як середні фермерські господарства. У наших широтах це переконливо довела Польща, в якій домінує дрібне і середнє землевласництво (найбільші ділянки, дозволені в Польщі – до 300 гектарів, хоча збережені й кілька більших господарств, найбільше з них – 30 тисяч гектарів, створені до запровадження цієї норми). Завдяки дрібному і середньому землевласництву Польща за останні роки своєю сільгосппродукцією міцно посіла чільне місце на ринку Євросоюзу. В Ізраїлі, Туреччині, Фінляндії чи Франції великі сільгоспвиробники успішно працюють на кількох сотнях гектарів. Нині в Україні кількадесят тисячі фермерів мають близько 4 млн гектарів, в середньому по 100 гектарів. Водночас, якщо в Україні майже таке саме за розміром населення, як у Польщі, мешкає на вдвічі більшій території, то максимальний розмір володіння в Україні на одну особу доцільно було б встановити на рівні 300 га. 

Україні поряд із великим аграрним бізнесом потрібні мільйони дрібних власників на селі, які створюватимуть конкурентне середовище, підвищуватимуть ефективність та заселятимуть сільські території, потерпілі від депопуляції. Тому за сучасних технологій українська земля, крім суто економічного результату, — потужний засіб деолігархізації суспільного життя.