Суди в Україні вирішили встановити абсолютний антирекорд довіри серед громадян України. Цим успішно користуються олігархи та влада. Нагадаємо лише останні найочевидніші «зашквари» суддів: 

На звернення Верховного Суду (ВС) Конституційний Суд України (КС) ухвалює рішення про незаконність обмеження заробітних плат державних службовців і суддів в період карантину. Зеленський подає до Верховної Ради пропозицію про скасування рішення Кабміну щодо обмеження, але в останній момент її знімає. Після рішення КС «зелена» влада відповідає, що виплатить кошти, коли вони з’являться.

КС вирішує, що Порошенко перевищив свої повноваження, призначаючи Артема Ситника на посаду директора Національного антикорупційного бюро (НАБУ), яке належить до органів виконавчої влади. Такі повноваження президента не передбачено Конституцією, а НАБУ є органом виконавчої влади. Цим Конституційний Суд заклав юридичну «міну» під призначення голів Національної гвардії та Прикордонної служби. Офіс президента (ОП) з великої втіхи починає називати Ситника виконувачем обов’язків директора, а коломойсько-зелені спікери заговорили про його зняття. Оскільки Конституційний Суд заборонив президенту призначати директора НАБУ, від «зелених» іде трагікомічна ініціатива призначення і директора, і комісії з визначення кандидатур Кабінетом міністрів.  

Після того, як Антикорупційне бюро відкрило справу проти суддів сумнозвісного Окружного адміністративного суду Києва (ОАСК) і оприлюднило «плівки Вовка», витримавши дивну 20-ти денну «паузу», 14 серпня генрокурор Ірина Венедіктова нарешті підписує подання до Вищої ради правосуддя (ВРП) про  відсторонення семи суддів ОАСК від посад. Однак 1 вересня ВРП одноголосно відмовилась відстороняти Вовка від посади, мотивуючи це тим, що прокуратура не надала доказів причетності Вовка до кримінальних правопорушень. Перед цим НАБУ оприлюднило докази зв’язків Вовка з ВРП. 

Розмови суддів на «плівках Вовка», які вражають своїм цинізмом, нахабством і відчуттям безкарності, не вплинули і на позицію членів Вищої ради правосуддя, і на гаранта Конституції – Володимира Зеленського. Адже після акції активістів під Офісом Президента «Та почуйте нарешті ті плівки», Офіс президента повністю дистанціювався від цього питання, посилаючись на презумпцію невинуватості та відсутність повноважень. Центр протидії корупції відсутність повноважень абсолютно обґрунтовано назвав брехнею: «Тільки президент може ініціювати ліквідацію суду, наприклад ОАСК (ч. 2 ст 19 ЗУ “Про судоустрій і статус суддів”). Зеленський вже рік навіть не намагається цього зробити». А після закидів щодо презумпції невинуватості Зеленському нагадали його слова  на пресконференції у справі Шеремета: «Ймовірні вбивці сьогодні були затримані».  

«Презумпція невинуватості» від Зеленського зайшла так далеко, що він долучив до складу комісії з євроінтеграції главу Державної судової адміністрації (ДСА) Зеновія Холоднюка, якому НАБУ пред’явило підозру у створенні суддівської мафії.

Вишенька на торті – скандальне рішення Печерського районного суду, який  зобов’язав Приватбанк заплатити депозити офшорним компаніям братів Суркісів на суму понад $200 мільйонів. Тут уже прокинулись «зелений» міністр юстиції Денис Малюська, який на своїй сторінці у фейсбуці обурювався неправомірністю рішення, і прем’єр Шмигаль, який пообіцяв подавати апеляцію. Все це – у межах кампанії «ми тут ні до чого», яка супроводжувалась темниками для їхніх спікерів від Михайла Подоляка, політтехнолога Льовочкіна і Єрмака. Який тепер, з подачі Єрмака, повністю контролює інформаційну політику Банкової.  

Схоже, що в цьому контексті 4 вересня в інформпростір вкинули і соціологічне опитування двомісячної давнини (3-9 липня) від Центру Разумкова, в якому недовіра до суддівської системи зашкалює – 77,5%, а от Зеленському не довіряють лише 49% громадян з балансом довіри-недовіри – мінус 4,6%. Хоча свіжіше соцопитування групи Рейтинг (15-20 липня, оприлюднене 27 липня), свідчить про 53% недовіри та баланс довіри-недовіри мінус 12%.

Суддівський «розгул» розпочався після рішення Конституційного Суду, який визнав неконституційною ст. 375 Кримінального кодексу про відповідальність суддів за завідомо неправосудні вироки.  

І тут для нормальної влади відкривалось би поле для діяльності з урахуванням обґрунтування КС та внесення в Кримінальний кодекс нової, конкретизованої статті про таку відповідальність. Але для цього міністру юстиції треба було злізти зі стола і вдягнути взуття, а Зеленському – відволіктись від просування корупційного закону про азартні ігри та капітуляційних «особливих статусів». Але спайці «зеленої» влади з олігархами цивілізована судова система не потрібна. І цим сказано усе.