Верховна рада відправила у відставку одразу п’ятьох міністрів:

• Романа Абрамовського – міністра довкілля та природних ресурсів;

• Олексія Любченка – міністра економіки;

• Олексія Резнікова – міністра реінтеграції тимчасово окупованих територій (щоправда, потім перепризначила його міністром оборони);

• Олега Уруського – міністра промисловості;

• Андрія Тарана – міністра оборони. 

Усі вони самі написали заяву про відставку останніми днями. Чи зробили чиновники це під тиском – невідомо. Результату це не змінює: влада вкотре тасує керівників державних структур. Їхні наступники, як правило, не мають ні чіткого плану роботи, ні необхідного досвіду. Тож логіка нових призначень – незрозуміла (якщо припускати, що вона взагалі є). 

Схоже, що влада просто вичерпала більшість варіантів, і тепер покладається на будь-яку людину, що готова слухняно виконувати накази. Про це кажуть і самі «слуги». Багато «нормальних людей» не хочуть «йти в міністри», заявляв Давид Арахамія.  

Чого варте лише призначення Ірини Верещук міністеркою реінтеграції (благо, що не міністеркою оборони, як ходили чутки). У депутатки немає жодного досвіду в такій важливій і непростій царині. Верещук закидають зв’язок з Рінатом Ахметовим (варто лише послухати, як вона вихваляє олігарха в інтерв’ю), тож є ризик, що тепер міністерство буде сферою його впливу. А це – зовсім не в інтересах України. 

Отже, державні структури знову стають плацдармом для просування бізнес-інтересів або перетворюються на хаотичні установи, які просто не можуть прогресувати. Очолювати міністерства повинні люди, які здатні просувати реформи, мають чіткий план дій, уміють долати бюрократичні перешкоди і впроваджувати зміни. Поки що, на жаль, таких людей у владних структурах – дуже мало. Натомість чимало непрофесійних людей, які стали урядовцями, просто тому що «слуги» не знайшли (або не хотіли знайти) гідну кандидатуру. Ресурси «молодої команди» з кожним місяцем вичепуються, і країна перетворюється на дуже погано керований корабель під час шторму.