Спікер Верховної Ради Дмитро Разумков запевняє, що в новому законі про особливий статус Донбасу не буде порушено «червоні лінії». Тобто, він не передбачає федералізацію. Проте це суперечить елементарній логіці.

Сама наявність закону про особливий статус Донбасу є і «червоною лінією», і першим кроком до федералізації. Бо «особливий статус» вимагатимуть інші регіони – області чи райони з відповідними мовними, освітніми чи економічними забаганками. Схоже в Україні уже було – у дев’яностих роках. Автономія Криму завершилась його окупацією, фактична (але офіційно не оформлена) освітня, мовна, адміністративна та економічна автономія Донбасу завершилась відторгненням окупованих територій і війною.

Нефаховий небезпечний «турборежим» не дозволяє панові спікеру зазирнути навіть у недалеку історію України.

Закон, за словами Разумкова, «… буде писатися разом з суспільством, тому що це питання дуже важливе для всієї держави». Це українці вже чули і від  Зеленського. Як і обіцянки працювати «без кумівства», їздити на велосипеді, обирати з народом керівника СБУ, практикувати народовладдя, боротися з олігархами, знижувати тарифи тощо.  Жодна з цих обіцянок не виконана. І навіть більше: все зроблено навпаки. Які підстави вірити владі зараз?

Для того, щоб не було думок про федералізацію, новий закон «має розроблятися із залученням експертів, громадськості, Верховної Ради, Офісу президента, а також закордонних партнерів».  Автономний статус Криму також формально «не передбачав» федералізації України. Проте сталося те, що сталось. Верховна Рада майже ручна, Офіс президента на чолі з Андрієм Богданом «в дошку свій». А  експертів, громадськість, «а також закордонних партнерів» можна підібрати. Уже підібрали – Макрона, Меркель і Штайнмаєра.

Для чого Разумкову повторяти Зеленського? Мабуть, щоб привчити людей до думки про неминучість прийняття закону про особливий статус Донбасу.

Аргумент про те, що Росія не хоче з нами розмовляти, доки немає особливого статусу ОРДЛО – нікчемний. Якщо уявити «прогрес» таких переговорів, то наступною вимогою буде саме федералізація України, яку заперечують у команді Зеленського. За логікою, завершальним етапом для «переговорів» може стати ультиматум – якщо ви не підете в «русскій мір» (СНД, Митний союз чи щось інше), ми з вами говорити не будемо. «Болото» подібних переговорів може затягнути з головою і владу (яка добровільно обирає такий шлях), і Україну.

Дія попереднього закону про особливий статус Донбасу закінчується 1 січня 2020 року. Навіщо приймати нову версію – незрозуміло. Ситуація на лінії розмежування не така важка, як була. Санкції проти Росії починають давати відчутний ефект. Можливості зберігати санкції, вести дипломатичну роботу і «тягнути» ситуацію зберігаються через мінський формат. Навіть більше, можна ініціювати долучення учасників Будапештського меморандуму.

Прийняття закону про особливий статус Донбасу 31 серпня 2015 року супроводжувалось протестами, які завершилися смертю чотирьох нацгвардійців і понад 150 постраждалими. Зараз несприйняття і спротив насамперед прийняттю закону про особливий статус Донбасу набагато ширші. Тому наслідки його прийняття можуть бути важчими і небезпечнішими.