Патріотичний виступ президента і алогізми міністра закордонних справ

Президент Зеленський виступив перед військовими на Донбасі з промовою, яку можна назвати патріотичною і з претензією на загальнонаціональний масштаб. Це очевидний прогрес, якщо порівнювати з попередніми виступами чи прес-марафоном у фаст-фуді. Однак, попри патріотичну тональність, короткий виступ містив дуже мало конкретики.

Зеленський зазначив, що «сьогодні ми набагато міцніші і сильніші» й акцентував: Україна – незалежна, суверенна, унітарна і демократична держава. І тут доводиться засумніватись у справжніх намірах нової влади.

Якщо ситуація змінилась, навіщо продовжувати рухатись в руслі невигідного для України Мінського формату, а тим паче – підписувати документ зі згодою на «формулу Штайнмаєра»? Особоливо якщо згадати, що це ініціатива попереднього президента Порошенка, якого рішуче критикував і критикує Зеленський. Україні у переговорах слід було б виходити з теперішніх – міцніших і сильніших позицій. Ініціювати новий формат і активно працювати на дипломатичному фронті, а не йти лінією найменшого опору, яка може призвести в кращому разі до справді внутрішніх конфліктів і втрати нових територій, в гіршому – до розчленування країни.

Роблячи наголос на унітарності держави, який саме вимір мав на увазі президент – формальний чи реальний? Бо автономний статус Криму в нашій Конституції спокійно уживався з поняттям унітарності. Це завершилось відторгненням півострова. Донеччина та Луганщина, які формально були областями, фактично жили в режимі автономії – мовної, освітньої, культурної, інформаційної, адміністративної і частково – економічної. Це завершилося окупацією значної частини території цих областей і створення на ній плацдарму «русского міра». Якщо судити зі слів Зеленського на прес-марафоні (який відбувся за 3 дні до виступу на Донбасі) про статус російської як регіональної мови – маємо справу з формальним, а не реальним розумінням унітарності держави.

Сумніви особливо підсилюються з врахуванням висловлювань міністра закордонних справ Вадима Пристайка. Ми вже звикли до того факту, що наші дипломати інтерпретують чи, точніше, пропагують, аргументують або виправдовують позицію Офісу президента. Вся дипломатична служба стає сліпим виконавцем волі Зеленського та його помічника Андрія Єрмака. Попри те, що у висловлюваннях міністра Вадима Пристайка уже з’явився «план Б», він і надалі наполягає на переговорах у Мінському форматі та реалізації «формули Штайнмаєра»: «Ми все ж таки віримо, що прогрес може бути досягнутий в “нормандському” та “мінському” форматах».

До того ж, міністр закордонних справ (а це одна з найвідповідальніших посад в державі) висловлює цікаву за послідовністю думку: «У нас завжди є план “Б”. Одна з таких ідей – запропонувати світовій спільноті допомогти нам місією з підтримання миру. <…> Ці кроки теж можливі. Але, зрештою, у нас із вами залишається право обороняти себе до кінця, як і в кожної нації на планеті».

Втім, це право має висловлюватися «насамперед», а не «зрештою». Особливо за умови абсолютно неспровокованої війни з боку агресора і одвічного поневолювача України – Росії.

Водночас надзвичайно насторожила «страшилка» від міністра закордонних справ про ціну самостійницької позиції. Називаючи реалізацію «формули Штайнмаєра» «шляхом до миру», Пристайко заявляє, що альтернативою може бути лише перевід «в мобілізацію і нашу армію» третини нашого бюджету від пенсій, зарплат і медичного страхування. Але це очевидна неправда і маніпуляція. 

По-перше, це не єдиний варіант. Можна зафіксувати статус-кво і продовжувати переговори в Мінському чи шукати інший формат.

По-друге, підрахунки Пристайка нічим не аргументовані. Таких підрахунків не може існувати щонайменше за розмитості поняття «в мобілізацію і нашу армію».

Усе це схоже на спробу виправдати капітуляцію патріотизмом, повну відсутність стратегічного бачення розвитку подій або реалізацію ідеї-фікс «миру за будь-яку ціну». Можливо, відповідь проста: немає успіхів у внутрідержавній політиці, а отже рейтинг слід піднімати зовнішньополітичними «мирними» ініціативами. Як це робить і соратник Путіна у питанні капітуляції України, президент Франції Емануель Макрон.

Дуже хотілось б сподіватися, що виступ Зеленського перед військовими на Донбасі був справді початком осмисленням місця чи принаймні  ролі президента у країні, що воює, а не інформаційною «димовою завісою» для повзучої капітуляції України. Але, схоже, це не так.

Коментарі: 0

Залишити відповідь