Міністр фінансів їде до МВФ. З чим?

Українська делегація полетіла до США на переговори з Міжнародним валютним фондом та іншими фінансовими інституціями, повідомила міністерка фінансів Оксана Макарова. Це, з одного боку, тішить, бо без співпраці з МВФ інвестиції в Україну надходитимуть вкрай слабо. З іншого боку – викликають велике занепокоєння два моменти: з чим поїхали і з чим приїдуть українські чиновники.

З чим їдуть?

Важке питання, оскільки свого більш-менш структурованого бачення плану реформ в команди Зе просто немає. Є загальні фрази й окремі кроки з дебюрократизації та фрагментарні незграбні дії, як це відбулось з касовими апаратами і кешбеком щодо ФОПів. Якщо в якомусь місці починає «горіти», намагаються гасити. Батоги роздає уряд, а пряники – президент, який раптом виступив з ініціативою протягом двох років взагалі не проводити перевірок ФОПів. Тому про усвідомлену програму реформування економіки не може бути й мови. А така програма потрібна.

Міжнародний валютний фонд, попри його стандартний набір інструментів для реформування економіки, все-таки здатний іти назустріч окремим державам і кредитувати їх для запровадження реформ. Так було з початком реформ в Чехословаччині (а згодом реформи окремо в Чехії), в Польщі (шокова терапія Бальцеровича) і так чи інакше – в інших країнах колишнього Варшавського договору.  

Це супроводжується однією обов’язковою умовою для таких країн – мати власну програму змін в економіці і зуміти відстояти її перед МВФ. В уряду такої програми немає. Та й звідки їй взятися, якщо «міністр розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства» Тимофій Милованов книжок не читає, бо «йому нудно». Складається враження, що вся економічна сфера держави тримається на міністерці фінансів Оксані Маркаровій, яка дісталась у спадок від «папєрєдніків». Зрештою, як ми розуміємо, саме її і вислали на «передову» для переговорів у США після провалу місії МВФ в Україні. Гасити чергове «загоряння» для команди Зе.

Однак їхати в ролі простого прохача – справа невдячна, бо це означає заздалегідь погодитися на стандартний набір економічних заходів МВФ. Ерік Райнерт, відомий економіст і критик МВФ, автор книги «Як багаті країни забагатіли і чому бідні залишаються бідними» говорить:  країнам, які хочуть досягти рівня багатих країн світу, слід не стільки прислухатись до порад цих багатих країн, скільки робити те, що робили вони, досягаючи багатства.  Разом з цим він зазначає, що умови і заходи для кожної окремої країни можуть і мають бути різними, відповідаючи, водночас, загальним умовам для розвитку економіки, які мали багаті країни.

Така програма не створюється в «турборежимі». Така програма вимагає не сповідування ультраліберального гасла «Продати все!», яке, безперечно, сподобається МВФ і Світовому банку.  Така програма вимагає вивчення досвіду країн, які будували економіку в стані війни, роблячи оборонну промисловість одним з двигунів цієї економіки. Вона вимагає скрупульозного поетапного підходу до питання земельної реформи, податкової та бюджетної політики, визначення сфер – «локомотивів» розвитку економіки. І навіть більше, в українських реаліях, програма реформування насамперед земельної сфери мала би стати результатом суспільного консенсусу.  

А тим часом ситуація виглядає невтішно. Проект бюджету, за висловом Павла Жебрівського, більше схожий на заявку на гранти, ніж на документ, який би мав дати позитивний поштовх економіці.

47% української  економіки перебуває «в тіні». Низький курс долара зумовлений, за оцінками експертів, тимчасовими і ризиковими факторами: високому врожаєві (який не завжди може бути) і поступанням валюти від викупу надприбуткових ОВДП (облігацій внутрішньої державної позики, відсотки за якими державі доведеться виплачувати в недалекій перспективі). Загальної концепції реформ немає, структурованих комплексних пропозицій щодо економіки немає, вагомих змін з руйнування корупційних «схем» в економіці немає.

Чого чекати від переговорів з МВФ? У кращому разі кошти, можливо, й пообіцяють. Але підуть вони не на розвиток економіки, а на «латання дір» і проїдання. Бо без власної програми розвитку нам не обійтись. Найімовірніше, процес супроводжуватиметься провладним внутрішньо суперечливим лементом: «Продати все, бо грошей не дадуть!». Як це уже є з «формулою Штайнмаєра»: «Капітулюймо, бо Україну ми не здамо». Єдине питання – чи погодиться на такі варіанти український народ.              

Коментарі: 0

Залишити відповідь