Зеленський їде на «нормандський саміт». На що чекати?

Володимир Зеленський дав інтерв’ю зарубіжним виданням Der Spiegel, Le Monde, Time і Gazeta Wyborcza перед зустріччю так званих лідерів «нормандського формату» в Парижі 9 грудня 2019 року. Словосполучення «так званих лідерів» вжито тому, що в «нормандському форматі» зараз один лідер, і це Володимир Путін. Президент Франції Еммануель Макрон після виступів «жовтих жилетів» не лише змінив свою антипутінську ритоку на повністю протилежну, зокрема і щодо України, а навіть більше – робить спроби зруйнувати єдність НАТО і заперечити одну з основних цілей блоку щодо стримування агресивної Росії.  

Канцлер Німеччини Ангела Меркель, яка заявила, що не буде балотуватися на виборах голови ХДС у грудні на фоні втрати партійного рейтингу, також іде на поступки Кремлю через бажання торгувати з Росією і запуск «Північного потоку – 2».  Про Зеленського як одного з «найвеличніших лідерів» сучасності ми знаємо хіба що зі слів його помічника Єрмака, якого політичний аналітик Андрій Піонтковський небезпідставно називає «свідомо діючим агентом путінського режиму».

Таким чином, в «нормандській четвірці» залишається єдиний лідер – Путін, який з допомогою різних методів досяг лояльності Макрона, Меркель і, з огляду на конкретні кроки, Зеленського. Фактично – імператор російської, нехай і гинучої, але все ще імперії зла, яка вела і веде війну в Україні.

Зеленський розповів про свої пріоритети на зустріч 9 грудня.  Це обмін полоненими, припинення вогню і проведення місцевих виборів на Донбасі. Єдиною «червоною лінією» для Зеленського є неможливість проведення виборів без виведення або роззброєння бойовиків та доступу до окупованих територій українських партій, спостерігачів, журналістів, ОБСЄ. Не влаштовує президента і черговість дій – спочатку місцеві вибори, а потім отримання Україною контролю над кордоном. Проте про це треба домовлятись.

При цьому концептуальне питання – особливий статус Донбасу, який, в разі його прийняття, призведе до федералізації і розчленування України, судячи з доступних джерел, в інтерв’ю не обговорювалося. Але особливий статус Донбасу фактично на правах автономії та зняття економічних санкцій з боку Заходу– це саме те, чого прагнув і прагне Путін.

Тому легко уявити собі наступний сценарій. Закон про особливий статус, який передбачає офіційну двомовність, автономне самоврядування та, імовірно, економічні преференції як це було у випадку з Кримом, приймається Верховною Радою і закріплюється в Конституції. Як заявляє Кремль, російських підрозділів на Донбасі начебто немає, бойовиків можна перейменувати в народну міліцію (чи поліцію) або навіть частково роззброїти. Таким чином ця умова начебто виконана. Кремль може навіть піти на формальну передачу контролю над кордоном українським прикордонникам до проведення місцевих виборів. На реальний стан речей з полегшенням заплющить очі і ОБСЄ, і Захід, і влада в Україні.

Після проведення місцевих виборів на Донбасі Україна отримає:

  • зруйновані окуповані частини Донецької і Луганської областей для відбудови за власний кошт;
  • автономні Донецьку та Луганську області в колишніх межах (ДНР оголосила територією своєї фейкової «республіки» і неокуповану частину цих областей);
  • вплив «русского міра» через осіб з подвійним з Росією громадянством та просто мешканців ОРДЛО;
  • політичний вплив Кремля, зокрема на Верховну Раду, через виборців окупованих частин Донбасу;
  • кримінально небезпечний потенціал в особах легалізованих бойовиків з можливістю використання схованої зброї.

Якщо до цього додати загравання команди Зе з Кремлем в економічному плані, легалізацію подвійного громадянства і безконтрольний продаж землі, можна сміливо говорити про протекторат Росії над Україною. Який з часом, за планами Путіна, має перетворитись в білоруський варіант «союзницького», а за своєю суттю, васального квазідержавного утворення.

В інтерв’ю Зеленський розказує про те, що для нього найважливіші люди, які не повинні гинути, та лякає Захід великою війною, яка може перекинутись на всю Європу. Застосування таких аргументів – необґрунтоване виправдання капітулянтської позиції і заперечення незалежної держави. Путін не пішов на широкомасштабне вторгнення в 2014 році, тим паче це проблематично зараз.

Водночас фальшивість «гуманної» мотивації Зеленського підтверджується ще однією «страшилкою» про гарячі голови, які вимагають негайної військової операції для звільнення окупованих територій, що і може призвести до широкомасштабної війни. До гарячих голів «найчесніший» Зе-президент зараховує всіх, хто проти його капітулянтських намірів. Але таких, які підтримують «продовження військових дій до повного відновлення української влади на всьому Донбасі», згідно з опитуванням групи «Рейтинг», в українському суспільстві 23%. За «припинення військових дій і визнання територій тимчасово окупованими, замороження конфлікту» – 34% громадян, вони також проти капітуляції України. До категорії противників політики Зеленського можна віднести і ті 6%, які виступають за «відділення цієї території (окупованої) від України». Разом – 63%. За автономію окупованих територій в складі України – 23%, не визначились – 14% українських громадян.

То навіщо ж тоді Зе-президент запускає страшилки і ллє «сльози»? Можливо, для піару, як і Макрон, коли не має можливості похизуватись конкретними справами всередині країни. Думається, ситуація з особливим статусом Донбасу і подальшою капітуляцією України має всі шанси розвиватись аналогічно з питанням продажу землі – всупереч волі українського народу і власним обіцянкам «радитись» з суспільством. Але, як показує світовий досвід, переважно лукаві «гуманні» сльози перетворюються в сльози «крокодилячі». Проте не факт, що крокодили, які їх ллють, зможуть уникнути відповідальності.            

Коментарі: 0

Залишити відповідь