Блог Олега Павлишина
Тридцять років тому, 30 квітня 1990 року, було засновано Українську республіканську партію. УРП, на основі свідоцтва якої діє Республіканська платформа, офіційно зареєстрована 15 листопада того самого року, попри протидію офіційних радянських органів.
Це відбулось завдяки наполяганням і зусиллями Левка Лук’яненка, юриста за освітою, який все-таки примусив Міністерство юстиції зареєструвати першу політичну партію в Україні. Навіть все ще потужна на той час комуністична партія України не мала офіційної реєстрації в Мін’юсті.
Партія виникла на основі Української Гельсінської спілки (УГС), яку заснували найвідоміші українські політв’язні та дисиденти. Саме завдяки авторитету Левка Лук’яненка, Михайла Гориня, Олеся Шевченка, Миколи Горбаля, Богдана Гориня, Степана Хмари, Василя Овсієнка, Євгена Пронюка, Левка Горохівського та інших політв’язнів УРП була на вістрі відновлення сучасної незалежності України.
Українській Гельсінській спілці в умовах тоталітарного радянського режиму офіційна влада уже ліпила ярлик екстремістської організації. Після того, як новостворена партія засудила комуністичну ідеологію та, на відміну від інших партій, проголосила головною програмною метою створення Української незалежної соборної держави, почесне місце «крайніх екстремістів» для Кремля і його прислуги посіли республіканці. Це здається дивним для сучасної ситуації: який екстремізм може бути у прагненні досягти свободи для свого народу і забезпечити розумні права людини?
Тридцять років тому було закладено і основні цінності, які до цього часу сповідують справжні українські республіканці – любов до України, незалежна соборна держава та готовність і обов’язок її захищати, вірність традиціям, свобода людини і умови для гідного життя. Незважаючи на політичні зміни, усі республіканські партії, які декларують свій родовід з УРП, базують програми саме на таких засадах.
Лідер Республіканської платформи Павло Жебрівський проголошує три основних постулати – вольності, можливості, заможність. Вольності – це незалежна держава і свобода її громадян. Можливості повинна забезпечити держава для самореалізації кожного громадянина. Заможність є основою свободи і добробуту. Саме цього прагнуть ті українці, для яких не характерне бажання шалених статків, але найвищою цінністю є свобода.
На установчому з’їзді УРП обговорювали питання назви партії: республіканська чи демократична. Соціологічні дослідження говорили, що слово «демократична» популярніше, адже це відбувалось в період проголошеної «демократизації». Однак перемогли принципи, а не бажання, як тепер прийнято говорити, хайпанути. Абсолютна більшість проголосувала за «республіканську». Вона відповідала нашій ментальності (козацька республіка, Українська народна республіка – УНР) і світоглядним цінностям. Тоді назва також була сучасною, адже ми проводили аналогію з республіканцями у США.
Зокрема завдяки сповідуванню цінностей, непохитності в принципових питаннях і послідовності в досягненні мети очільників партії й усіх республіканців була проголошена незалежна Україна.
Зараз постає завдання зробити державу такою, про яку мріяли і попередні покоління, і сучасні українці. Для цього треба сповідувати ще одну, чи не найважливішу цінність, – вірити. Недарма перша книжка першого голови республіканців Левка Лук’яненка має назву «Вірую в Бога і в Україну».
Шануймося, працюймо і пам’ятаймо, хто ми, «чия правда, чия кривда, і чиї ми діти…», як писав Тарас Шевченко.