Так званий «гуманізм» Зеленського ризикує прийняти яскраву форму когнітивного дисонансу аж до психічного захворювання. Цим захворюванням може стати маніакальне сповідування ідеї нібито миру «за будь-яку ціну». Нове  підтвердження – заява президента про можливість проведення місцевих виборів восени 2020 року по всій Україні, зокрема на окупованих територіях Донбасу.

Згодом керівництво псевдореспублік ухвалило рішення про те, що три дні на рік Луганськ матиме назву Ворошиловград, а Донецьк – Сталіно. Видимих протестів ці рішення в мешканців окупованих територій не викликали. Хоч би як ми хотіли сподіватись на краще, все відбувається сокріше навпаки. Місцеві жителі в кращому разі байдужі, у гіршому – схвалюють зміни.

Процес «сталінізації» ОРДЛО відбувається рекордними темпами. І ось уже немалий за мірками так званої ДНР чиновник – начальник залізничного вокзалу Донецька Максим Козловський подає петицію, в якій пропонує: «У зв’язку з інформацією про розгляд в Адміністрації Голови Донецької Народної Республіки питання про відновлення пам’ятника І.В. Сталіну в Донецьку (Сталіно), вважаю необхідним запропонувати розглянути можливість його встановлення на площі імені О.В. Захарченка на місці пам’ятника Т.Г. Шевченку. Враховуючи, що з періодом керівництва Сталіна пов’язаний прорив в промисловому розвитку Донбасу й Донецька, зокрема в умовах складних міжнародних обставин, пам’ятник великому генсеку повинен бути встановлений на площі перед Будинком Уряду – для прикладу і наслідування». (переклад наш, текст мовою оригіналу – за посиланням).

Прориву в промисловому розвитку Донбасу як не було, так і немає. А от наслідування одному з найкривавіших деспотів, Сталіну, який винищив мільйони людей, у російських військових і місцевих бойовиків достатньо.

І президент, висуваючи єдину умову – контроль за українсько-російським кордоном, без повноцінного періоду встановлення центральної влади і, головне, періоду «дерашизації» та покарання тих, хто воював проти України, фактично пропонує шляхом виборів легітимізувати проросійську «еліту». Ту, що оспівує тирана, з наказу якого лише в час Голодомору було винищено щонайменше шість мільйонів українців. Як фігура Сталіна в’яжеться з поняттям гуманізму – невідомо нікому, окрім, мабуть, самого Зеленського і його соратників.

Паралельно в Росії, «ДНР» і «ЛНР» Путін обіцяє квартири колаборантам з українських силових структур в Криму, а в небо запустили 40-метровий портрет Сталіна. Тим часом партія ОПЗЖ (Медведчук і Бойко) реєструють законопроєкт, який має на меті дозволити георгієвську стрічку.

Зеленський не бачить аргументів здорового глузду. Йому, вочевидь, байдуже, як буде називатись вулиця чи кому стоятиме пам’ятник – аби було комфортно.  Судячи з уваги до української культури, президент не зважає, що начальник вокзалу Донецька Козловський у своїй петиції називає Тараса Шевченка «символом малоросійської культури». Проте, можливо, його насторожить те, що молоді сталіністи з ОРДЛО осідлали модерну хвилю і замість валентинок в день закоханих роздавали «сталінтинки» із зображенням Сталіна, адже «слуги» орієнтуються на молодь.

Роздуми експертів про ситуативну позицію «слуг» на догоду Сходу перед місцевими виборами, викликають сумніви. Голова партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко уже після рішень про перейменування Луганська і Донецька також висловився за місцеві вибори «на всій території України включно з окупованою». Раніше він дав інтерв’ю «Дзеркалу тижня», в якому пафосно назвав фракцію «слуг» у Верховній Раді «проекцією країни» (наче інших фракцій, партій, громадських об’єднань і просто громадян не існує). Далі поглибив дисонанс заявами, що «слуги» – радикальні центристи і «захищаючи свою землю» користуються «інструментами правих націоналістів», а «розвиваючи економіку» звертаються «до лібералів» і відкривають ринки. «Під час пандемії, допомагаючи пенсіонерам, ми – соціалісти», – стверджує Корнієнко.

Щодо розвитку економіки – ситуація була сумною ще до початку пандемії коронавірусу. Щодо захисту своєї землі й говорити нічого, бо лише громадянське суспільство стримувало владу від капітуляції перед Кремлем. З огляду на розмір допомоги пенсіонерам, «слугам» далеко і до соціалістів. Це більше схоже на збір персон, частина з яких не розуміє, для чого вони потрапили у владу, частина переслідує меркантильні інтереси, частина далеко не безкоштовно прислужує Росії, а частина (і серед полови трапляється зерно) – справді хоче щось зробити, та не знає як або не може. Тому сподіватись можна лише на те, що саме життя і громадяни, які усвідомлюють себе громадянами, навчать. Або самі щось замінять.