Під час бурхливої «боротьби» з Конституційним судом представники п’ятої колони Кремля в Офісі президента і тристоронній контактній групі реанімували повзучу капітуляцію – «мир» за будь-яку ціну. Спочатку голова ТКГ Леонід Кравчук, а згодом і його заступник Олексій Рєзніков та самодержець Офісу президента Андрій Єрмак кожен у свій спосіб задекларували новий «мирний» план щодо Донбасу. Згідно з ним, місцеві вибори на окупованих територіях пропонують провести не пізніше ніж 31 березня 2021 року.

Ця «ініціатива» начебто зумовлена контролем за кордоном, саморозпуском ЛНР і ДНР (який і так є самоочевидним). Однак безсумнівно те, що це чергова спроба задовільнити бажання Путіна. Водночас прессекретар Путіна Дмітрій Пєсков заявив, що «пропозиція про проведення виборів на Донбасі при демілітаризації регіону і передачі кордону розходиться з мінськими домовленостями», а «зустріч “нормандської четвірки” заради самої зустрічі безглузда».

Вочевидь, Кремль сподівається або дотиснути в значній мірі уже безвладну владу до потрібних йому поступок, або довести ситуацію в Україні до анархії і хаосу. Для цього Єрмак і закидає в суспільство абсурдні з точки зору здорового глузду тези про вільні економічні зони на Донбасі і Заході України, які «спрацюють на об’єднання (!) країни». Мабуть, жителі Центру і Півдня, на думку влади, не заслужили вільної економічної зони.

Чого вартує й теза голови ТКГ Кравчука про те, що сьогодні Україні «не потрібно озброюватися до зубів, щоб зупинити ворога», а Росію треба просто примусити залишити Донбас. Згідно з такою логікою, слід озброїтись абсолютно безпорадним за формою і змістом документом на кшталт Будапештського меморандуму, який Україна підписала за часів президентства того самого Кравчука в обмін на ядерну зброю. І це в умовах очевидної кризи системи міжнародної безпеки і перерозподілу сфер впливу в світі.

Першим кроком до досягнення миру та повернення Донбасу і Криму, як слушно зазначає лідер Республіканської платформи Павло Жебрівський, є наведення ладу і забезпечення якісно кращого життя на неокупованій території України. А от цього чинна влада якраз не робить. Про що і свідчить поява нового «мирного плану» на тлі безпорадності управління у вирішенні кризи з Конституційним судом і реформи судової системи загалом.