Зеленський та його команда, схоже, як вогню бояться неконтрольованих правоохоронних органів. Надто довга історія з призначенням керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) уже вийшла не лише за межі здорового глузду й елементарної пристойності, але й загрожує національній безпеці.

Зеленський пообіцяв президенту США Джо Байдену закінчити конкурс на обрання керівника САП п’ять місяців тому, а Міжнародному валютному фонду (МВФ) – в листопаді минулого року. Конкурс «завис» через абсурдне небажання членів комісії з обрання керівника САП (контрольованих владою) просто затвердити результати конкурсу. І все через те, що на конкурсі переміг слідчий НАБУ Олександр Клименко, який розслідував корупційну справу сумнозвісного заступника Єрмака – Олега Татарова.

Зараз, розуміючи абсурдність ситуації, влада намагатиметься не допустити перемоги Клименка через незаконні додаткові спецперевірки чи виконання рішення досі не ліквідованого «вовчого» Окружного адмінсуду Києва (ОАСКу). Як після подібного Україні допомагатимуть США та МВФ – велике питання.

Тим часом Клименко заявляє, що навіть у разі затвердження керівником САП не бачить можливостей відновлення справи щодо Татарову, оскільки її передали до Служби безпеки України. СБУ очолює близький друг Зеленського – Іван Баканов. Зовсім нещодавно співробітники цієї служби (не говоримо про всю службу) знову «відзначились» далеко не в кращому світлі. У зв’язку з подіями в Казахстані співробітники СБУ, за словами казахського публічного опозиціонера, який перебуває в Києві, Заманбека Тлеулієва, на чолі з Єгором Косовим його побили та погрожували депортацією Казахстан. Тлеулієв стверджує, що співробітники СБУ чітко сказали, що вони прийшли через координацію ним мирних мітингів та з метою захопити його для депортації в Казахстан.

Вочевидь, подібна спецоперація на користь Росії не могла відбуватись без відома Баканова та й, мабуть, голови Офісу президента Андрія Єрмака, який повністю курує ледь не всю сферу стосунків з РФ.

Про проросійськість  Єрмака, його заступників Татарова і Смірнова, адепта і співавтора капітулянтських Харківських угод часів Януковича Демченка, який зараз курує роботу українських спецслужб в РНБО, сказано немало. Однак ентузіазм і впертість, з якими їх захищає Зеленський, примушує замислитись і про роль самого президента. Є ризик, що попри патріотичні заяви і паради, «гарант конституції і суверенітету» не проти капітулювати перед вимогами Кремля на Донбасі. А там, оскільки з НАТО складно, недалеко й до «теплого місця» в Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ), утворенні під патронатом Росії, в яке входять Росія, Білорусь, Таджикистан, Вірменія, Киргизстан і Казахстан. Тому самому ОДКБ, яке поступово стає клубом проросійських диктаторських режимів і, всупереч власному статуту, надсилає свої (точніше, російські) війська для захисту цих режимів і олігархічної системи керування країнами-членами. Путін вже заявив, що на території країн ОДКБ не допустять «кольорових революцій».